Новий український ренесанс. Чи потрібне мистецтво на лінії фронту?

Важкий для України воєнний рік добігає кінця. Що зараз важливіше для людини – покриття мінімальних базових потреб чи наявність духовності? Творчі люди з невеликого шахтарського міста Покровська що на Донеччині обрали другий варіант.

Попри близькість до лінії фронту, тут знайшлись альтруїсти, які регулярно проводять фотовиставки, різні перформанси, лекторії на теми з галузі мистецтва. А нещодавно у Покровську відбувся творчий вечір «Літературна вітальня», який об’єднав місцеві таланти.

Як народжуються ідеї та що надихає втілювати їх у життя

Про таких як Олена Король кажуть – творча особистість. Вона одна з перших відкрила у Покровську модельну школу для дітей та дорослих. Нині її випускниці дефілюють на показах у різних країнах Європи, Азії та Америки. Закінчила школу стилістів, пробувала свої сили у брендингу, зареєструвала власну торгову марку. Але найголовнішим захопленням Олена вважає продюсування креативних проектів, що дуже яскраво прозвучало перед початком війни.

«Модний вечір» для поціновувачів світських раутів, танцювальна вечірка «Полонез паті» – цим не здивуєш столичного мешканця. Але для провінційного Покровська такі заходи є новинкою. Після 24 лютого тематичний вектор проектів Олени Король змістився та пішов у філософському напрямку. У вересні вона організувала фотовиставку «Обличчя війни», де учасники розповідали про свої почуття та переживання. Потім був перформанс «Полотно моменту», який поєднав у собі кіно- та театральне мистецтво, звук, музику, танець та літературу.

«Усі мої ідеї народжуються із життєвих подій та зустрічей з цікавими людьми. Я можу познайомитись онлайн чи наживо з художником, чи фотографом, подивитися фільм чи спектакль, послухати інтерв'ю. Або просто прогулятись парком, помітити якісь незначні деталі у повсякденному житті та з них спонтанно народжується щось більше. Я не вважаю, що я сама протоптую дорогу в організації культурних ініціатив у нашому місті. Насправді зі мною завжди є кілька однодумців», – розповідає Олена Король.

Чому вона це робить? Як зізнається сама Олена, для повноти життя їй не вистачає творчої спільноти. У такому оточенні вона почувається дуже комфортно. Можливо, живучи у столиці, вона зовсім нічого не організовувала б, а тільки ходила і вбирала прекрасне як глядачка. А може й ні, їй подобаються дві ролі одночасно: ініціатива та спостереження.

Олена Король – дизайнерка креативних проєктів

За словами Олени Король, Покровськ не розпещений культурою. З початку війни у місті залишилося мало людей, культурних подій майже не відбувається, але від цього вони є більш цінними. Своїм авторством, душевністю, людським підходом. Адже щоб організувати культурну зустріч, необхідно відкласти свої звичайні справи, виділити час на підготовку, зустрічі, репетиції. У цій діяльності зароджується цілий світ, який вона цінує не менше, ніж саму подію. Важливими є і люди, і атмосфера проекту, і його посмак. Хочеться пам‘ятати, навіщо все це робиться і навіщо взагалі живе людина. Хоча чи важливо розвивати мистецтво під час війни?

«Війна – це частина нашого життя сьогодні. А мистецтво допомагає прожити кризи та не вмирати живими, зберегти почуття прекрасного. Залишитися живими фізично – це важливо зараз, але залишитися живими на рівні своїх переживань, також дуже важливо. Щоб жити далі, творити, співпереживати, вносити світло у своє життя та йти за красою. Без надії людина перетворюється на бетон», – зазначає Олена.

Мистецтво дарує надію

Черговий проєкт, який відбувся у листопаді – це творчий вечір «Літературна вітальня». Насправді Покровськ багатий на таланти і часто ніхто не здогадується, що, наприклад, звичайний шахтар після зміни поспішає на репетицію в ансамбль народної пісні «Дивограй». Або власниця невеликого магазину товарів для дому, яка сама стоїть за прилавком, вечорами пише вірші. Покровськ може пишатися єдиною в Україні людиною з ДЦП, яка відіграла головну роль у повнометражному фільмі. Але про це згодом.

Цього разу Олена Король вирішила об'єднати всіх творчих людей під одним дахом у «Літературній вітальні». Це місце, де кожен може продемонструвати свої таланти, обмінятися ідеями з однодумцями, насититися духовною їжею, без якої митці не можуть існувати. Особливо цей голод відчувається під час війни. Підготовка пройшла досить швидко. Дали анонс у соцмережах, заручилися підтримкою місцевого торговельного центру, який безплатно надав приміщення, сплатив послуги звукорежисера та пригощав гостей упродовж вечора.

У залі як волонтерка працювала фотографиня Дар'я Хрипкова – неодноразова переможниця фотофестивалю «Залізняк-фест». Хоч вечір і зветься «Літературна вітальня», учасників не обмежували лише читанням поезії. Були й музичні та театральні номери, виставка виробів ручної роботи та навіть ворожіння на літературних картах Таро. Атмосферу вечора посилили предмети інтер'єру у стилі «Вінтаж», які люди принесли із собою.

Деякі учасники на той момент перебували в евакуації, тож до програми вирішили включити відео виступи. Одна з них – Ольга Гусєва, яка у мирному життю викладала вокал у Покровській музичній школі. За освітою Ольга музикантка та артистка-вокалістка. Наразі вона знаходиться у Дніпрі, де дає безплатні майстер-класи для дітей переселенців. Але людина мистецтва неспроможна без самовираження. Для артистки потрібна публіка.

«Через коронавірус та війну, ми вже давно навчилися проводити концерти, семінари, зустрічі та уроки в онлайн форматі. Тому коли Олена Король запропонувала мені взяти участь, я погодилась записати свій виступ. В мене вже були записи деяких віршів, але я так надихнулася цією пропозицією, що вирішила зробити щось нове. Дуже люблю сучасну поезію, тому пішла бродити просторами інтернету і шукати те, що зачепить душу», – розповідає Ольга Гусєва.

За словами Ольги, для читця дуже важлива і музика, яка виступає тлом, і, на її погляд, вона має підходити до тексту. Тому, як музикантці їй важливо, щоб вірш супроводжувала мелодія, тоді це посилює сприйняття та турбує душі глядачів. Так сталося, що атмосферності відеовиступу додали свічки. На жаль, зараз це реалії нашого життя через навантаження енергосистеми. Але навіть блекаут не зміг зупинити творчих людей.

Про що говорять зірки?

Коли людину розуміють і підтримують, це окрилює та дає сили. Покровчанину Григорію Гришкану одразу під час народження поставили невтішний діагноз – дитячий церебральний параліч. Хвороба зламала його тіло, але не змогла зламати душу. Ціною неймовірних зусиль Григорій здобув вищу освіту, влаштувався на роботу за фахом та навіть знявся у повнометражному кіно.

Його мрію допоміг здійснити український режисер Вінсент Меттель, який повірив у нашого земляка. Так народився повнометражний художній фільм «До щастя», де Гришкан зіграв свою першу головну роль. Це психологічна драма, яка заснована на реальних подіях, прем'єра якої відбулася у жовтні 2021 року. Стрічка також була у прокаті у єдиному кінотеатрі Покровська, який після початку війни закрився. Пам'ятаючи про успіхи земляка, організатори «Літературної вітальні» звернулися до Вінсента Меттеля з проханням підтримати їхню ініціативу та записати відео звернення для учасників творчого вечора.

«Я надзвичайно зрадів, почувши про відкриття у маленькому, але визначному містечку Донецької області осередку культури і мистецтв. За своє життя я встиг пожити у різних частинах України та дуже добре вивчив менталітет кожного регіону нашої чудової країни. Через безпосередню близькість лінії фронту на Сході так чудово, що «Літературна вітальня» відкривається саме тут. Нам конче потрібні нові митці, нам дуже потрібні люди, які нестимуть мистецтво, яке стверджує: «Ми – українці! Велична нація з найдавнішою історією і нам є, що розповісти світові!», – каже Вінсент Меттель.

Режисер зазначає, що щойно закінчив створення маніфесту Нового Українського Ренесансу. На цей крок його спонукала картина Романа Бондарчука «Вулкан». За словами Вінсента, попри її високу якість, його надзвичайно засмутила жахлива тенденція всього сучасного українського кіно – маргінальність. Наш найтитулованіший фільм «Плем'я», нещодавній «Носоріг» із вражаючою першою сценою, дещо медитативне «Діке Поле», «Припутні» – список можна продовжувати назвами сотень українських стрічок часів незалежності. І всі вони тією чи іншою мірою про низи нашого суспільства.

Зображення пересічного українця неосвіченим занедбаним алкоголіком, на думку Вінсента Меттеля, є надзвичайно шкідливим не тільки для образу України в європейському медіапростірі, а й для самих українців, які бачать подібне майже з кожного екрану, а, отже, починають вірити в цей нав'язаний наратив, натомість зневірюючись у чеснотах нації. Саме тому в ці найтяжчі для нації часи, коли кожен українець живе вірою у перемогу, Новий Український Ренесанс у мистецтві зараз потрібніший, ніж будь-коли.

«Як випробування цієї концепції я зняв у Львові з випускниками Курсів Театру, Кіно та Телебачення фільм «Богині», прем'єра якого відбудеться у грудні. Наразі розпочато роботу над серіалом, який продовжуватиме його ідею. І що є надзвичайно важливим – вже понад тисяча митців з різних куточків України прийняли концепцію та погодилися творити в ній, – резюмував режисер.

Хто знає, можливо, серед учасників «Літературної вітальні» знайдуться саме ті творці, про яких говорить у своєму Маніфесті Вінсент Меттель. Час покаже.

Олена Єрмоленко, Покровськ, для «ОстроВа»

Фото: Дар'я Хрипкова